понеділок, 9 травня 2016 р.

Українська народна казка "Лисичка-сестричка і вовк пані-брат"

Жила в лісі лисичка, зробила собі хатку. Прийшла зима, стало лисичці зимно. Побігла лисичка в село, щоб добути огню та затопити в хатці. Прибігла до одної бабусі тай каже:
— Здорова була, бабусенько! Дай мені огню, щоб затопити в пічці. Я тобі за це у пригоді стану.
— Добре, лисичко, — відповідає бабуся. Сядь, погрійся трохи, поки я пиріжки з печі вииму.

Вона, як раз пиріжки пекла, та ще й з маком, такі смачненькі! Вибрала їх, поклала на столі, щоб прохололи, а сама пішла по вогонь до другої хати. Лисичка тоді підкралася тихенько, вхопила пиріжок моторненько таи за поріг, тай з хати, тай по двору, тільки сніг хвостом замела.
Вибігла в поле, сіла, виїла мак із пирога, напхала туди сміття якогось, стулила тай біжить. Біжить вона, біжить, аж ось хлопці товар до води женуть.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова була, сестричко-лисичко!
— Проміняйте ви мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
— Деж таки бичка за пиріжок? Так він же такий солодкий, солоденький. Ну, давай!
І проміняли.
— Тільки глядіть, хлопці, не їжте його зараз, бо він ще гарячий. Як я буду в лісі, тоді й їжте.
Тай побігла і бичка перед собою погнала. А хлопці підождали, поки вона не сховалася в лісі, а тоді й до пирога. Відчинили - аж там не мак, а якесь, сміття. Розсердилися вони, та вже було за пізно. А лисичка прибігла щасливо в ліс, зрубала дерево, зробила собі санки, запрягла бичка, — Їде. Аж біжить вовк пані-брат.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братчику!
— А де це ти здобула бичка-третячка ще й саночки ?
— От, деж! Бичка заробила, саночки зробила, тай іду.
— Но то і підвези-ж мене з собою. Нам по дорозі!
— Якже я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш.
— Ні, не поламаю. Я тільки одну ніжку покладу.
— То клади!
От вовк і положив одну ніжку, їдуть. Відїхали трохи, вовк і каже:
— Покладу я, сестричко-лисичко й другу ніжку.
— Е вовчику-братчику,  та ти ж мені і саночки поламаєш.
— Ні, не поламаю. Я легенько.
— Ну то й клади!
Положив вовк другу лапу - їдуть, їдуть, їдуть, коли це: трісь!
— Ох лишенко мені! Каже лисичка, санки тріщать! Ти мені їх геть поламаєш. Чи не казала я?
— Та ні, сестричко-лисичко, це я орішок розкусив.
Ну, так, гляди ж.
Їдуть. А вовчик знову:
— Покладу я, сестричко-лисичко й третю ніжку.
— Та якже ти її положиш? Ти мені геть санки поламаєш, чим же я дрівець привезу, щоб хату нагріти ?
— Та ні, чого-б то вони й ламалися, я полегеньки.
— Ну, так клади вже, клади!
Тільки поклав, а санки знову: трісь! трісь!
— Ох лишенько! Ти мені санки поламав! Злази бо швидче!
— Та де там вони тріщать. Що це ти вигадуєш сестричко-лисичко, то в мене кісточка хруснула.
Поїхали ще трохи. А вовчик і каже:
— Лисичко-сестричко, дай, най я увесь у санки сяду.
— Та куди ти сядеш? Тут тобі ніде й сідати.
— Зобгаюсь так, що промощусь біля тебе.
— А санок не зламаєш?
— Ні, не зламаю.
— Ну, так сідай!
От вовк і убравсь у санки, та тільки він сів як санки: трісь! трісь! трісь! - і зовсім розсипалися.
Розсердилася лисичка, стала на вовка кричати:
— Ах ти, сякий та такий, вовчугане, бачиш, що це ти мені наробив! Вчім же я тепер дрівець привезу, щоб свою хатку нагріти?
Лаяла, лаяла а далі й каже:
— Іди-ж ти мені зараз у ліс та зрубай дерева на санчата!
— Як—же його рубати? — сестричко-лисичко, коли я ніколи дерева не рубав.
— Кажи: рубайся, дерево, криве й праве! - то й нарубаєш.
Пішов вовк у ліс, став під деревом и говорить: Рубайся, дерево криве й криве, рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав дерева багато, а все таке карлючковате, що и на полицю в плуг не вибереш, не то на полозки до санок.
Глянула лисичка тай давай його знову лаяти: Ах ти, сякий-такий, вовку-дураче. Та пощо ти рубав таке криваче. Ти певно й не так приговорював, як я тебе учила.
— Ні, так, що до словечка так.
— Ну, якже ти казав?
Прийшов я у ліс, став між деревами й кажу: "Рубайся, дерево, криве й криве!"
— Ах, ти, недотепо! Ти навіть слів кількох повторити не вмієш. Сиди-ж ту, та гляди мені бичка, а я піду в ліс та сама нарубаю.
Пішла вона. А вовк сидить собі сам та так йому їсти хочеться, що аж кишки в череві перевертаються. Обдивився він доокола, нема нічо. Думав, думав і додумався. "З’їм я бичка і втечу."
Взяв бичка за роги, проїв дірку в боці, виїв усе, що тільки в середині було, а туди горобців напустив і соломою дірку заткнув, щоб не повтікали. А тоді бичка під тином поставив, палічкою підпер, а сам на втікача. Лиш закурилося за ним.
Приходить лисичка до бичка, а у його з-боку віхоть торчить. Лисичка хап за той віхоть, а горобці: "Фррр!" Геть розлетілися. Вона за паличку, а бичок на землю: геп! - упав.
Догадалася лисичка й каже:
—Стрівай же ти, вовчугане, я тобі задам! Попамятаєш ти мене.
Та й побігла шляхом, щоб шукати вовка. Біжить, - коли їде валка чумаків з рибою. Вона впала серед шляху, простягнулася, мов нежива. Чумаки зараз її побачили й кажуть:
— Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить! Треба її з собою взяти, дітям шапочки будуть.
Підняли, кинули її на задній віз, їдуть. А лисичка-сестричка, бачить, що чумаки на неї не дивляться, — давай скидати рибу з возу. Кидає та й кидає рибу за рибою, а все на шлях, а все на шлях. Вискидала усю, а тоді й сама зіскочила. Чумаки поїхали геть, а вона позбірала ту рибу, сіла під копицею, їсть.
Зирк, — аж і вовчик вже тут.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров був, вовчику-братчику!
— А що ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибку їм, вовчику-братчику.
— Дай же й мені!
— Піди та налови сам. Я не на те морочилася, щоб тебе годувати.
— Та як же я її наловлю, коли не вмію. Будь ласка, навчи!
Постривай же! Думає собі лисичка, ти мені мого бичка з’їв, я тобі тепер і віддячу.
— Як ловити? Піди до ополонки, встроми хвіст у воду та й говори: "ловися, рибко, велика та маленька, ловися, рибко, велика та маленька", то вона й наловиться.
— Спасибі за науку! — сказав вовк і побіг. Сів над ополонкою, устромив хвіст у воду та приговорює: "Ловися, рибко, велика та все велика; ловися, рибко, велика та все велика!"
Лисичка ж бігає по берегу та заєдно: "Мерзни, мерзни, вовчий хвіст; мерзни, мерзни вовчий хвіст!"
А мороз такий, що аж шкварчить.
— Що ти, лисичко, кажеш, питається вовк.
— Те, що й ти: ловися, рибко, велика й маленька!
— Те, що й я: ловися, рибко, велика та все велика!
— Ану, тягни! — каже лисичка.
Вильнув вовк хвостом — не витягне, тяжко.
А лисичка на його й кричить:
— Бачиш, вовчугане, чого ти наробив! Пощо кричав: "ловися, рибко, велика та все велика", тепер і не витягнеш. Треба ж тобі поміч дати. Побіжу, покличу.
Побігла лисичка в село й гукає:
— Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!
Прибігли люди, хто з сокирою, хто з вилами, хто з кочергою, убили вовка, а лисичка й досі живе у своїй хаті в лісі.

0 коментарі :

Дописати коментар