вівторок, 10 травня 2016 р.

Українська народна казка "Котик і Півник"


Був собі котик і півник. Вони дуже любилися, і у одній хатці жили. Треба було котикові в ліс за дровами йти, отож він і каже до півника: "Гляди, півнику, сиди на печі та їж калачі, а мені в ліс по дрова треба. Тільки нікого в хату не пускай і сам не виходь, хоч би тебе й хто кликав!
"Добре, добре!" — відповів півник і хату за котиком засунув.


Прибігла лисичка, (вона страх курятину любить) і стала півника з хати виманювати:

Вийди, вийди, півнику, до мене,
Золотая пшениченька у мене,
Золотая пшениченька, мед-вода,
Як не вийдеш у віконце скочу я!
А півник відповідає їй:
Кото-ток, кото-ток!
Не вийду, не велів коток.

А лисичка розбила віконце, з’їла борщик і схопил
а півника за головку тай несе. А півник котика кличе - співає:

Котусю,
Братусю,
Несе мене лиска,
По камінному мосту
Та на свойому хвосту
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води,
Не дай мене!

Отож котик почув, прибіг, відняв півника від лисиці, приніс його додому й знову наказує: "Гляди-ж, півнику, як прийде лисичка, не відзивайся, бо я тепер геть далеко йду!"
І пішов. 

А лисичка побачила, що котика нема, біжить. Прибігла під віконце, застукала й солодким голосом примовляє:
Вийди, вийди, півнику до мене,
Золотая пшениченька у мене,
Золотая пшениченька мед-вода Як не вийдеш, у віконце скочу я!

А півник знову не видержав, відізвався:

Кото-ток! кото-ток!
Не вийду, не велів коток!

Скочила лисичка в хату, з’їла борщик, схопила півника за головку, несе. А півник знову:

Котусю,
Братусю,
Несе мене лиска,
По камінному мосту,
Та на свойому хвосту,
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії вод,
Котусю,
Братусю,
Не дай мене!

Раз проспівав
нічого, проспівав у друге: прибіг котик, відібрав півника від лисички, приніс його до дому й каже: "Сиди-ж, півнику, на печі, та заїдай колачі, а як прибіжить лисичка та пічне кликати, то, чуєш!, не відзивайся, бо я йду далеко, дуже далеко і тепер ти, хоч як будеш кричать, то я не почую!"

Пішов, а лисичка вже й тут: 

Вийди, вийди, мій півнику, до мене
Золотая пшениченка у мене,
Золотая пшениченька мед-вода,
Як не вийдеш, то ускочу до вікна.

А півник і тепер не втерпів, відозвався;

Ко-то-ток! ко-то-ток!
Не вийду, не велів коток!

Скочила лисичка крізь віконце, борщик з’їла, півника за головку схопила й несе. А півник співає, раз, другий і третій.... Та котик був далеко, дуже далеко й не почув. І лисичка понесла півника до дому. Думала смачно пообідати із своїми лисенятами. 

У вечері приходить котик додому — нема півника: він дуже зажурився. Думав-думав тай додумався: взяв бандурочку й писану торбу та пішов до лисиччиної хатки. Лисички не було дома. Пішла на лови. Осталися чотири дочки й синок Пилинок. Тоді то котик підійшов під її віконце; на бандурці грає і гарно співає:

А у лиски, в лиски новий двір,
Та чотири дочки на вибір,
П'ятий синко,
Ще й Пилипко,
Вийди, лисе,
Подивися,
Чи хороше граю!

От найстарша дочка не втерпіла та й каже до менших: "Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, хто так гарно грає!" Тільки що вийшла, а котик її цок у лобок, та в писану торбу. А сам знову співає:

Ой у лиски, лиски новий двір,
Та чотири дочки на вибір...

Не втерпіла й друга лисиччина дочка, вибігла із хатки, а котик її цок у лобок та в писану торбу, а сам як і перше на бандурці грає, жалібне співає:

Ой у лиски, лиски новий двір,
Та чотири дочки на вибір...

І вибігла третя, а він і тую - цок у лобок, ви бігла й четверта, а він і тую теж, вибіг синко Пилипко, він і його — от і всі п'ятеро лисенят сидять у писаній торбі. Тоді зав'язав торбу мотузом і йде в лисиччину хату. Приходить — глядить, лежить півник ледве живий. Пір'ячко на йому обскубане й ніжка одірвана. А не печі вже й вода гріється, щоб було в чім півника зварити.

Схопив котик півника за хвостик і каже: 
"Півнику, братчику, стрепенись!"

Стрепенувся півник, хотів підняться на ноги й закукурікати — годі. Нема одної ноги. Тоді котик взяв одірвану ніжку, приправив її якось півникові, повтикав пір'ячко у хвіст сказано: відратував. От тоді то вони все, що було в лисиччиній хатці, поїли, горшки, миски побили, а самі вернули до-дому. Там і досі гарненько собі живуть та хліб жують, а півник, щоб йому тепер котик і не сказав, пильно слухається.


Біда розуму навчила.

1919 Київ-Ляйпціг 
Українська Накладня

0 коментарі :

Дописати коментар