четвер, 2 червня 2016 р.

Українська народна казка "Баба Метелиця"

Був собі дід та баба та й були у них дві дочки: одна була дідова, друга бабина. Не любила баба пасербицю і тримала її в хаті, як наймичку: ніколи дівчина не спала, ні з’ їла, ані ночі за роботою не доспала. А бабина доця ні за холодну воду не бралась, тільки все в подушках вилежувалася та вередувала.
І трапилось дідовій дочці таке, що вона відро в криницю впустила. Перелякалася бідна — що їй від мачухи буде! Але чи сяк, чи так, а довелося до хати йти, мачусі про шкоду признаватись.
Розлютилася баба те почувши. Лає дівчину, б’є — і велить у криницю лізти, на дні відра шукати. А було то зимою, і вода крижана була.

Плаче дівчина, проситься, так де там! Лупцює її баба щосили, грозиться, що на смерть заб'є. Так допекла, що дівчина перехристилася, та шубовсть у воду. Тільки її й бачили. Злякалась
баба. Уже б і назад дівчину гукнула, так її вже й не видно, бо криниця глибока була. Пішла баба потихеньку до хати та й не каже дідові, що сталося. А дівчина не втонула. Як камінь, пішла вона па дно і тут якісь дверцята побачила. Відчинила їх та й увійшла в чийсь дивний сад. Рожі і всякі квіти на грядках цвіли, а поміж квітами сила дерева родючого була. Рум’яних яблучок, спілих грушок і всякого овочу стільки було, що аж гілля гнулося.
Залюбувалася дівчина садочком. Коли чує, хтось гукає:
— А хто то, хто, по моєму садочку ходить? А хто то, хто, мої квіти розглядає?
І бачить вона — посеред саду хатка стоїть, а з хатки бабуся виходить: у білій свиті і сорочка білим мережана з-під білого очіпка сивий волос виглядає. Підійшла ближче та й питається:
— А звідки ти, дівчино, тут узялася?
—Я відро в криницю впустила, і мене мачуха по відро послала.
— Знаю, знаю! говорить бабуся: — прилипло твоє відро до мене. Мусиш у мене на роботу стати і як заробиш, то й відро віддам. Чи згоджуєшся до мене найнятись?
— Добре, каже дівчина, — мені однаково, де робити.
Пішли вони до хати і звеліла їй бабуся обід варити. Заходилась коло печі дівчина; швиденько борщу доброго й вареників зварила, ще й пиріжків напекла. Сіли обідати. їсть бабуся, не нахвалиться. А як із-за столу встали — звеліла постіль слати та добре перину перебити, щоб м'яко було їй Старенькій по обіді відпочивати.
Стала дівчина постіль слати та тільки до перини взялась, аж скрикнула з дива: перина була із снігу. Стала її дівчина перебивати, став з неї сніг летіти. І враз стало їй видно їхню вулицю, і батькову хату, і криницю, що до неї по воду ходила і відро втопила. На дворі сніг іде, такий густий, лапатий, а люди йдуть по вулиці та радіють:
— Добра зима стала! кажуть:
— Щоб так до весни продержало, врожай був би гарний!
Дивується дівчина. А ще побачила під периною жовту померзлу травичку і стало їй тієї травички шкода. А бабуся дивиться на неї та й ніби думки її вгадала:
— Не дивуйся, каже, — я баба Метелиця; як добру зиму людям пошлю, то на літо хліб
добре вродить. А травички не шкодуй: то я її снігом укриваю, щоб від морозів не пропала. І прожила дівчина у баби Метелиці три міясці. Щодня їсти варила і снігову перину перебивала і щодня, як на дворі сніг іде, чула, як люди радіють, що снігу багато і врожай добрий буде. І так тут звикла, що вже й додому їй не кортіло.
Але раз приснилася їй рідна хата: сидить батько за столом, тай журиться:
— Де моя дитина? каже: — Не побачу в же я її, і гірко плаче.
І як прокинулася дівчина, то так їй батька жаль стало, що ні до якої роботи взятися не могла, так би до нього й летіла! Стала вона у баби Метелиці додому проситись. Шкода було бабі за дівчиною, але не перечила і відро віддала, ще й повне золотом насипала:
— За твою щиру працю, сказала.
Подякувала дівчина та й питає:
— А як же я звідси вийду?
— Як ввійшла, так і вийдеш, каже бабуся: — не бійся, не втонеш.
Попрощалась дівчина й пішла. Тільки з саду в криницю вийшла, як вода її підхопила і наверх винесла. Вилізла вона з криниці, іде до хати та й думає: загляну я перше в віконце, що
то без мене дома робиться?
Підійшла до Вікна і побачила те саме, що їй снилось: сидить батько за столом та так плаче:
— Де моя донечка? каже: — Пропала! Ніколи в же я її не побачу.
А дівчина як застукає у вікно:
— Я тут, тату! Я жива!
Вибіг батько з хати, цілує дочку, пригортає; розпитує дівчину, де була і що їй трапилось. Все розказала дівчина, а як показала золото, то взяли мачуху заздрощі, і вона напалася на свою дочку, щоб і та йшла до баби Метелиці в найми, гроші заробляти. Того ж дня сама її до криниці
привела і в воду пхнула.
Страшно було бабиній дочці в холодну воду поринати. Але вона не встигла дуже злякатися, бо швидко на дні опинилась і тут також дверцятка побачила; відчинила їх і увійшла в садок. Та як побачила грушки та яблука та всякі овочі па деревах, кинулася їх рвати та 'їсти. і чує вона, хтось гукає:
— А хто то, хто, по моєму садочку ходить? Хто то, хто мої яблучка їсть?
Оглянулась — і побачила бабу Метелицю, що з хатки виходила. Підійшла бабуся до дівчипи та й питає:
— А ти звідки тут узялася?
— Прийшла до вас на роботу найнятись, сміливо відповідає та.
— А що ж ти вмієш робити?
— Усе! каже дівчина зухвало: буду вам обід варити і постіль перебивати.
— Гаразд! каже бабуся та й повела її до хати. Тут загадала їй зварити обід. Взялась дівчина до роботи, але як дома того не робила, то й бабусі наварила такого, що та тільки в рот набрала, та й виплювала.
Тоді закачала рукави та й сама коло печі заходилась: зварила доброї страви і дівчину нагодувала.
А як стала бабина дочка постіль перестеляти, то тільки разів зо два штурхнула снігову перину кулаками, зразу ж змерзла і перину покинула.
— Вже! каже до бабусі: — Я вже перебила перину!
І стало їй видно їхню вулицю і хату, і ту криницю, що до неї всі по воду ходили. На дворі сонце і мороз, аж під ногами рипить. Люди ходять повз криницю та и скаржаться:
— Як враз перемінилася зима! Які люті морози настали! Хоч би швидше весна приходила, а то весь хліб вимерзне.
Прожила дівчина у баби Метелиці тиждень. Щодня баба сама їсти варила і свою наймичку годувала. А спала весь час на твердій, я'к камінь перині, бо дівчина лінувалась її перебивати.
І кожного чия бачила бабина дочка у вікно, як на їхній вулиці мороз рипів і чула, як люди скаржились, що від такого морозу хліб у полі вимерзне. Як минув цей тиждень, каже баба Метелиця до дівчини:
— Годі з мене такої роботи! Іди вже додому!
— Заплатіть, каже дівчина, — то я й піду!
— То ти ще й плату хочеш? здивувалась бабуся: — Добре, яка була робота, така буде й плата! Ходім!
Та й повела дівчину в комору, казала тут собі щось на зарплату вибрати. А в коморі купами золото й срібло лежало, а по скринях повнісінько перлів та самоцвітів насипано було. Як побачила те все бабина дочка, стала по коморі бігати, золото й срібло хапати та в кишені пхати, а потім стала у баби Метелиці розпитувати, що дорожче — перли чи золото?
— Перли, каже бабуся, — за все найдорожчі!
В кутку стояла перлина така, як праник завбільшки. Ухопила її дівчина та й з комори побігла і з бабою Метелицею не попрощалась. З комори вибігла в садок, з садка в криницю, а тут її також вода підхопила і наверх винесла. Вилізла дівчина з криниці, біжить вулицею додому, тією перлиною вимахує і гукає:
— Дивіться, люди, якого я перла у баби Метелиці заробила.
На сходилося людей чимало, і Дід та баба з хати вибігли. Розглядають перлину, а вона як розтане в руках, як потече! Бо то була простісінька льодова борулька. Попосміялися люди з бабиної дочки! А дідова дочка за хорошого чоловіка заміж вийшла.

0 коментарі :

Дописати коментар