четвер, 2 червня 2016 р.

Українська народна казка "Золота гора"

Був собі один багатий купець. Жінка його померла ще молодою і залишила йому сина-одинака, якого батько кохав над усе. Нічого не жалував для сина, тільки не навчив його ніякої роботи.
— Навіщо? каже було: — з нього вистачить і мого багатства.
І виріс той син високий і з лиця гарний і серцем добрий, тільки не знав ніякої роботи, ані ремества не вмів. А як минув йому двадцятий рік, занедужав купець та й помер, залишивши синові все майно.
Спочатку хлопець дуже журився, але потроху став звикати. І товариші допомогли — стали розважати, на гулянки підмовлять. А що грошей купецький син лічити не вмів, до того ж ще й серце мав добре, хто попросить, всім давав, — то гроші хутко попливли за водою. А там і позичати довелось — і не минуло й року, як за борги продано купецькому синові все майно, і він опинився на вулиці.

Що тут робити? Пішов до товаришів поради просити, так де там! Того дома немає, а тому ніколи, а той і до хати не пустив. Як пили та гуляли на купцеві гроші, всі були любі та милі, а
тепер ніхто йому й шматка хліба не дав. Став купецький син до людей на роботу проситись — ніхто не бере, сміються, на його білі руки вказують. Ходив, ходив вій по місті голодний, чуть не пропав, та й пригадав собі, що на ньому ж одяг з золотими ґудзиками зостався. Продав він ті ґудзики, купив трохи хліба та велику залізну лопату і пішов на майдан, де люди на земляні роботи наймали. Став і він поміж ці люди, тільки ніхто його не хоче найняти — як гляне на його білі руки, так і піде геть.
І достоявсь купецький син майже до вечора. Вже й людей на майдані мало лишилось, коли це чує крик:
— Тікайте! Ховайтесь! Золотий купець їде!
Всі кинулися в розтіч, тільки купецький сип зостався. І бачить він — виїжджає з-за рогу позолочений візок, так сяє, як сонце; а в ньому купець сидить, в золоті шати вбраний.
Побачив купецького сина, що сам тільки й стояв на майдані і під’ їхав до нього.
— Наймаєшся, хлопче? — питає.
— Так, каже купецький син, а сам аж тремтить:
—'Хоч би мене цей чоловік найняв, думає.
А купець і каже:
— Ну, то йди до мене гору розкопувати; їсти будеш те, що я; одяг справлю гарний, а як працюватимеш добре, то й плату добру дістанеш. Як згоден,
то сідай у повіз до мене, поїдем. — Згоден, каже купецький
син, а сам аж нечується з радощів.
От поїхали вони прямо До моря, а там при березі вже й корабель
стоїть.— Сідаймо на нього, каже купець, — бо нам морем
їхати. Сіли й попливли.
Всю ніч їхали, а на ранок заблищало щось з берега. — Що
це? питається купецький син. — А це моя золота гора, каже
купець: —за неї мене золотим купцем звуть. Атрохи далі — знову
щось з берега блиснуло — то вже були золоті дахи над купце-
вими будинками; тут подорожні й на берег висіли.
1 дивно стало купецькому синові — таке багатство кругом, а
людей не видко, тільки вибігла назустріч купцева донька, молода
й гарна дівчина. Як глянула на купецького сина, так очі
їй і зайшли сльозами. Одвернулась вона, а купецький син думає:
—- Чого ж вона заплакала?
Як зійшли на берег, вже смеркало. Купець і каже: — Ходім
до хати, повечеряємо та виспимось, а завтра й до роботи станеш.
— Добре, відповідає купецький син.
Стали вечеряти. Купець собі налив велику чарку вина і таку
саму хлопцеві. В цей час донька чогось покликала батька — і
як він вийшов, другими дверима вбігла до купецького сина та
й каже: — на тобі оце, та як будеш у біді, то згадай за мене!
Кинула йому щось до кишені й вибігла з кімнати. Не встиг
хлопець глянути, що вона дала, як купець вернувся і стали по
чарці пити.
А в тій чарці, що купецький син пцв, та було сонне зілля.
Тільки він випив, так і заснув.
А купець пішов до стайні, вибрав пару добрих коней і запріг
у кованого воза. Тоді вивів Погану шкапу, забив її, вийняв з
неї тельбухи, а тулуб на воза поклав. Приніс сонного купецького
сина та й запхав його у кінську утробу і залізну лопату
туди положив. Зашив утробу, сів на воза і поїхав до золотої
гори. Як приїхав — віз з кінським надлом лишив під горою,
коні розпріг і пустив на пашу, а сам сховався в кущі.
Як стало розвиднятись, з гори злетіла зграя круків, та таких
страшних, із залізними дзьобами. Ухопили вони кінське падло
і злетіли з ним на гору, тут кинули на землю і почали дзьобати.
До схід сонця всю утробу розклювали і до купецького сина дістались.
Як почали його залізними дзьобами стукати, прокинувся
хлопець, скочив на ноги, став лопатою махати; відігнав
круків, а зрозуміти не може, де це він і що з ним сталось.
— Де я? кричить він. А знизу йому купець відповідає: — На
золотій горі. Як накопаєш до вечора віз золота, то навчу, як з
гори злізти. А як ні—то там і згинеш, вночі тебе круки заклюють.
1 помітив тут купецький син, що багато кругом людських
кісток валяється.
Припавсь купецький син до роботи^ Копає золото та вниз
кидає, копає та кидає. Вже й пухирі на долоні понабігали, вже
й полопались; пече живе м’ясо на ранах, спина болить з утоми,
а він не розгинається; боїться й хвилечку змарнувати, щоб не
зостатися на горі на віки-вічні. До заходу сонця вже повний
віз з верхом накопав.
І бачить він, що запрягає купець коні, хоче від’ їжджати. —
А як же я? гукає хлопець з гори. — Поживеш до смерку, відповідає
купець знизу, — а вночі заклюють тебе круки, щоб нікому
не сказав, де золото. Там вас уже сто душ згинуло, ти сто
перший будеш. Та й від’ їхав.
Зажурився купецький син. ЇЦо робити? Гора крута, злізти не
можна; скочити —уб’єшся. А тут сонце зайшло, стало темніти;
хмарою круки налетіли. Жахає купецький син лопатою, відбивається
завзято, та чує, що не надовго стане йому сили.
1 тут згадав він купцеву доньку, що вона йому щось до кишені
кинула й сказала: — Як будеш у біді, згадай про мене! —
Що ж би то було?! Лапнув у кишені — і а й витяг кремінь і
кресало.
Гірко усміхнувся хлопець. — Гарний подарунок, подумав: —
Закурить перед смертю лютою! Що ж, закурю! 1, відігпавши
трохи круків, став кресати вогонь.
Але тільки креснув ЗО ДВІЧІ — як коло нього стали, мов з-під
землі виросли, два козаки: — Чого бажаєш, отамане?
Набрав він золота в кишені та й каще: — Знесіть мене з гори!
Та й незчувся, як опинився вже долі.
Помолився він Богу, подякував за .чудесний рятунок та й помандрував
до рідного міста. Тут перебув довгий час, поки руки
позаживали. А як уже погоїлись, узяв він знову лопату та й
пішов на майдан, де робітники наймались; тільки тепер він уяге
не хотів на роботу ставати, а тільки золотого купця виглядав.
Не скоро він його дочекався, може зо два місяці дурно па
майдан ходив; але одного дня таки почув: — Тікайте, люди!
Золотий купець їде! 1 знову всі розбіглись, а купецький син сам
на майдані зостався. '
Не пізнав його золотий купець і знову на роботу найняв. Як
і перше, приїхали вони на берег морський, сіли на корабель і
поплили. Як заблисла на березі золота гора, а потім золоті дахи
на купцевих будинках, то купецький син ніби вперше бачив їх,
все розпитував, що то. А як приїхали — то на березі знов зустріла
їх кунцева донька. Пізнала вона хлопця, а;к затремтіла з
ляку, але батькові нічого не сказала.
Як і перше, пішли вони вечеряти, тільки як стали пити по
чарці, то купецький син непомітно переставив чарки, і купець
випив з його чарки, а він з купцевої. 1 тільки купець випив,
гак і заснув міцпо, бо в чарці знову було сонне зілля домішане.
Тоді купецький син пішов до стайні, добрих коней до воза за пріг,
поганеньку шкапину забив, тельбухи з неї викинув, тулуб
на воза поклав і, як раніше купець його^ так тепер він сопного
купця в утробу кінську запхав і лопату туди йому положив. Тоді
утробу зашив, сів на воза і погнав коні до золотої гори. Тут
так само, воза з падлом лишив під горою, коні розпріг і пустив
на пашу, а сам сховався в кущі.
Як розвиднилось, б о бачив він, як з гори злетіли круки, ухопили
падло і понесли його на гору. Доягидає він що далі буде.
Як зійшло сонце — почув він, що купець кричить з гори: —
Рятуйте! Де це я?! 1 вій йому так само відповів: —* Ти на зо
лотій горі, як накопаєш до вечора повний віз золота, то навчу,
як з гори злізти; а не накопаєш — то зостанешся там на віки
вічні.
Почав купець проситись і плакати, всі свої багатства за ряту-
нок обіцяв віддати. Та бачить, що нічого не помагає, почав
золото копати. Копає та все на сонце поглядає, а знизу купецький
син все підганяє — Хутко! Хутко!
Купцеві пухирі на руках полопались, поки до захід сонця
віз золота накопав. А як віз уже був повний, побачив він, що
купецький син коні запрягає і від’ їжджати лагодиться.
— А як зке я?! кричить з гори купець. — А як собі знаєш,
відповідає купецький син: — погкивеш, мабуть, поки смеркне,
а потім заклюють тебе круки. Вас там на горі в же сто душ за гинуло.
Ти сто першй будеш. 1 як купець не плакав, як не просивсь,
купецький син від’ їхав.
Пізніше одружився він з купцсвою донькою, і добре вони жили.
А злого купця таки заклювали круки на горі.

0 коментарі :

Дописати коментар